Київ- не те місто, яке відпускає. Буває рве, дробить, заїдає до печінок, скручує і вивертає всі твої нутрощі назовні(подавись), змучує, виснажує, туманить голову і очі, ковбасить, викликає хронічне безсоння, дратує, клює, як ворона дичину, здавлює, душить, забирає спокій і душевну рівновагу, губить, розбиває, кидає, забирає час, свободу, ламає. Живучи там -хочеш втекти, тікаючи – повернутись.
Київ – місто втоми. Дехто приймає це за черствість і холод його жителів, але справа саме в утомі. Справжній Київ – це шоста година вечора: сонце йде на спад, на дорогах затори, люди виснажені, місто виснажене настільки, що, здається, навіть мости гнуться від утоми. Але найпохмуріше враження справляє метро. О такій порі ви не побачите жодної емоції на обличчях. Так ніби люди – це постільна білизна, яку скрутили, вибили і вичавлюють всю воду.
Київ – місто самотності. Ви можете стати в центрі міста і кричати що є сил(а кричати хочеться) і ви не почуєте себе. Ніхто не помітить. Людей – мільйони, але кому діло? Всім болить.
Я люблю це місце. Тут я є. Я є
